Часто батьки та спеціалісти багато часу витрачають на навчання дітей і в результаті після успішного засвоєння навички буває, що вивчене раніше згодом втрачається-забувається. Для цієї ситуації є декілька понять, найпоширеніші з них — регрес — тобто повернення навички на попередній рівень та розпад навичок — випадіння цілої навички, її втрата.

Причин для такого явища є багато — починаючи від особливостей мозкової діяльності, порушень взаємодії півкуль і закінчуючи особливостями занять з дитиною. Також багато батьків відмічають розпад навичок після того, як дитина важко перехворіла та після паузи в навчанні.

В моїй практиці найяскравіший випадок був, коли дитина після поїздки на море повернулась практично з тим рівнем розвитку, з яким прийшла до мене. Єдиний плюс, який був в цій ситуації — здобути більшість втрачених навичок вдалось за відносно швидкий період. Тут ще хочу наголосити на тому, що більшість дітей, з якими я працюю після поїздок на море, навпаки, повертались з новими навичками. І в принципі, це поширене явище, коли дитина після зміни обстановки здобуває нові навички, міняється в позитивну сторону. Але, як бачимо, не завжди.

Також в моїй практиці бували часто випадки розпаду навичок після таких процедур, як мікрополяризація. Але це вже тема для окремого поста.

Отже, багато названих причин від нас абсолютно не залежні, але ми, як спеціалісти, повинні максимум зусиль докласти для того, щоб навичка збереглась. Яким чином ми це можемо зробити?

– 1. Вчити дитину максимально функціональним навичкам, які легко підтримувати в повсякденному житті і якими дитина часто може користуватись.
Наприклад, вибираючи між навичкою «Складати пірамідку»(дуже поширена і люблена навичка в нашій країні)) і між навичкою «Вказівний жест для висловлення прохання» — ми однозначно мали б вибрати другий варіант. Адже ми можемо її підтримувати і використовувати багато разів на день. Так що в дитини буде мало шансів на її розпад). Або ж коли дитина не розуміє мовлення — то більш функціонально буде навчити її розуміти слово «тарілка», «ложка», «шкарпетки» аніж «жирафа» чи «бегемот».

– 2. Коли вже навичка сформувалась, до програми дитини варто включати вправи на швидкість та точність навички.
Наприклад., дитина навчилась розрізняти кольори і після цього ми можемо вчити дитину розрізняти кольори 20 разів за 30 секунд.

– 3. Не робити довгих перерв в навчанні. Повторяти вивчене постійно в природних умовах, займатись з дитиною під час відпустки і т.д. (не обов’язково це мають бути заняття за столом. Можна навчатись під час прогулянки, збирати і рахувати в парку листочки, рахувати сходинки і т.д.)

– 4. Використовувати стратегії генералізації навички — тобто відпрацьовувати навичку з різними людьми, в різних приміщеннях. А ще вчити дитину відповідати на одне й теж питання, сформоване по-різному і по-різному відповідати на одне й те ж запитання (це вже ми робимо, коли навичка засвоїлась). Напр., відповідати «кіт» на питання «Хто це?» і на питання «Хто на малюнку?», а також відповідати на питання «Хто це?» словами «Кіт», «Киця», «Мурка»… і т.д.

І, як завжди, варто враховувати індивідуальні особливості дитини для того, щоб уникнути регресу і розпаду вмінь. Виходячи з цих особливостей, підбирати методи навчання, стратегії заохочення.