В минулому дописі ми говорили з вами про одну з найпоширеніших і водночас про одну з тих терапій, про яку є найбільше міфів.
І сьогодні я хочу їх розвінчати!
Міф 1. АВА-терапія – це інтенсивні занття за столом. Кажуть, цілих 40 годин в тиждень!
Хммм. А туалетну навичку ми теж за столом відпрацьовуємо? Так само, як вміння одягатись і обслуговувати себе? Чи так само, як рухливі чи сюжетно-рольові ігри? А може ми соціально-комунікативні навички будемо за столом відпрацьовувати?
Звісно, що є певна частина роботи, яка виконується за столом. Але дуже багато навичок відпрацьовуються в просторі – на кухні, в туалеті (той же туалетний тренінг), на дитячому майданчику, на підлозі в кімнаті, в автокріслі в машині і в інших місцях під час звичайних рутинних і побутових дій.
Ще раз – АВА- це стиль життя, а не лише заняття за столом
Міф 2. АВА погана терапія. Багато дорослих аутистів проти неї.
І з їхньої персперктиви вони праві. Чому? Тому що 20-30-40 років АВА-терапія була зовсім іншою. В книгах Івара Ловааса можна знайти опис того, як правильно бити дитини, а в книзі Кетрін Морріс описується, як син авторки хотів сік (чи молоко?) , але вона відмовила йому, поки він не скаже слово “сік” (чи “молоко”?)). І вона терпіла істерику сина, аж поки дитина не сказала те, що від неї очікувала мама.
Чи зараз так хтось веде заняття? Звісно, ні. Ну хіба раптом, спеціаліст застряг у минулому столітті, а вам “повезло” до нього попасти.
На щастя, зараз в АВА-терапії зовсім інші погляди і принципи – багато навичок розвивається в рутині, заняття можливі лише після налагодження співпраці з дитиною, поведінка корегується в прив’язці до дитячої психології і теорії прив’язаності. Загалом, в сучасній АВА-терапії мотивують, а не заставляють дитину.
3.АВА-терапія – лише для дітей з аутизмом.
Дуже поширений міф. Насправді, методи АВА-терапії можна використовувати для дітей з будь-якими діагнозами. І для нейротипових дітей також.
4.Ціль АВА-терапії – зробити “зручну дитину”.
Ну що тут сказати, в деяких моїх програмах є протоколи на те, щоб дитина відповідала іншим “Ні” або щоб наполегливо просила, коли чує на своє прохання відмову. Так само, як і є протоколи на те, щоб дитина навчилась спокійно чекати чи сидіти за столом – ну бо це нормально, вміти поводитись нормально (а ще яке це полегшенням для батьків і оточуючих)).
Звідки цей міф – я нее знаю. Але підозрюю, що від батьків, яких качнуло в сторону “Все для дітей, нехай роблять, що хочуть і поводять себе, як хочуть, вони так проявляють свою особистість, а соціум зобов’язаний їх приймати такими, як вони є”. Тут можна багато філософствувати. І про межі дитини і інших, і про прийняття дитини, і про рамки, комплекси дорослих і багато іншого. Але це залишимо для іншого допису)
5.АВА-терапія – це підкуп дитини, робота за “цукерку”!
Будь-яка навичка в будь-якої дитини (і дорослого)) формується і закріплюється через заохочення. Якщо ми говоримо про типових дітей, про дітей без порушень комунікації, то для них заохоченням буде одобрення мами, схвальний кивок дорослого, “Вау” від однолітка чи сама діяльність або ж результат від діяльності. Формування нових нейронних зв’язків, в принципі, відбувається через повторення дій і отримання зворотнього зв’язку на ці дії. Якщо ми говоримо про дітей з аутизмом – для них часто можуть бути неважливі соціальні заохочення, як для типових дітей. Тому, на початку роботи, в АВА-терапії використовуються інші заохочення – такі предмети і дії, які любить дитина. Але згодом від них теж відходять і стараються максимально замінити на більш природні заохочення.
6.В АВА-терапії дитину постійно карають за будь-яку проблемну поведінку.
Ну, знову ж. Це все залишилось в минулому столітті. Зараз покарання практично не використовують. Єдиний вийняток – коли в дитини є важкі форми поведінки, які можуть зашкоди її життю чи здоров’ю. АЛЕ і тоді це все узгоджується з батьками і методи покарання вибираються дуже прискіпливо.
Ну і ми розуміємо, що це буде, все таки не биття дитини.
Тай, зрештою, всі батьки використовують покарання – коли дитина біжить на дорогу, ми схопимо дитину і заблокуємо її рух (це буде покарання), коли дитина пхає іграшку в ніс чи рот – ми заберемо ту іграшку (покарання, вид тайм-ауту)), коли дитина кидає наш телефон – ми не будемо давати телефон (вид тайм-ауту), коли дитина розбиває вазонок – ми попросимо прибрати і тд.
В мене про покарання є в інстаграмі в збережених сторіс є цікава інформація, почитайте. І про центр в Бостоні, і про те інше))
Ну і зрештою, цитата з Білої Біблії АВА (основний підручник)) – “Ни родителям, ни ученикам, нельзя постоянно ругать детей.Словесное наказание надо использовать редко и грамотно, сочетая его с частой похвалой и вниманием к ребенку, проявляющему желательное поведение…. Тихие выговоры в сочетании с похвалой весьма эффективно подавляют нежелательное поведение. Напротив, громкие окрики запускают порочный круг из все более и более частых окриков и все более и более плохого поведения” (1970р).
7.АВА-терапія – лише для корекції поведінки.
Невірно. Поведінка – це будь-яка дія живого організму. Тому, АВА і корегує поведінку і працює над розвитком практично будь-якої навички.
Наче всі міфи згадала. Чи якийсь пропустила? А ви стикаєтесь з міфами про АВА? З якими?