Хто знає, які виникають відчуття, коли дзвонять клієнти і ви чуєте в телефон «В мене до вас є претензії» – Я впевнена, що більшість з вас розкаже про не дуже приємні емоції, думки. Я сьогодні почула таку фразу в телефоні.

==========

Передісторія:

Мама прийшла з запитом навчити дитину сидіти, бо 1 вересня в школу.

Що було на той момент — дитина, яка категорично не співпрацювала, за столом не сиділа, плакала і кричала. І що лишалось робити – Закочувати рукава)

На першій консультації дитина хотіла йти геть, плакала, вдягала маму. І то, як виявилось, були лише квіточки. Бо на наступних заняттях я побачила все небажання дитини працювати.

Я, в принципі, працюю з такою поведінкою давно і це була не перша дитина, яка так себе поводила. Але кожного разу в мене є такі думки щодо моєї професії… Ну, якщо ви колись ходили в гори чи брали участь у змаганнях «гірських», то ось вам аналогія до того, що думалось мені тоді — «Ну і чого я в ті гори поперлась, сиділа б вдома, гуляла по вечірньому Львові» чи «Ну знала, що буде важко і все одно пішла. Фсьо, точно останній раз. Більше ні-ні». » Нащо мені ті гори, якщо є таке прекрасне море», «Сиділа б і фільми би собі дивилась вдома, а нєее, КП тепер посеред ночі посеред лісу шукати треба..». Ну щось таке подібне було в моїй голові, коли я ставила перед собою стілець з пересторогою, щоб мене не вкусили. Чи коли мені треба було тримати двері, щоб дитина не втекла з кабінету. Чи коли я слухала крик і плач майже все заняття (хоч тут я, як мама дітей-погодок, маю імунітет))).

Так от, такі думки в туристів бувають доти, поки вони не бачать вершини. Моєю вершиною стало те, що дитина почала сидіти на занятті сумарно 15-20 хв. Але, як всі туристи знають, часто буває таке, що вилазиш на ту очікувану вершину, а виявляється, що то ще не вона і он де вона, але до неї ще йти з 200-300м. Так і тут. Вже ніби все йде на поправку, дитина починає сидіти, але ж ні, ще бувають заняття, коли все набагато важче, ніж очікувалось.

І ось нарешті вона, вершина. Через місяць щоденних занять (+-) дитина йде з задоволенням на заняття. Дитина сидить за столом, виконує інструкції (хоча буває і поганий настрій, і важке завдання, і різна поведінка. Але того, що раніше — і близько немає).

=========
І ось, претензія. Чого б це– Та того, що дитина вдягає рюкзак і каже мамі, що треба йти на автобус і їхати на заняття)) Ура! Ну приємна ж яка претензія))
=========

І ось, ділюся декількома секретами, як налагоджувати співпрацю. Але пам’ятаємо, що все індивідуально:

– контролюємо мотиваційні предмети (іграшки, печиво, планшети) — тобто все, що подобається дитині, вона самостійно дістати не може. Що з тим всім робити — дивіться в наступному пункті)

– перші заняття ми робимо те, що любить дитина, встановлюємо приємні асоціації. Якщо не знаєте, що любить — шукаємо. Наполегливо. Креативно. В описаному випадку це був Нумікон, головоломки, пазли. ( і коли знайшли — тримаємо під своїм контролем, але щедро ділимось з дитиною))

– поступово на фоні того, що дитина займається приємною діяльністю, починаємо давати інструкції (наприклад, любить дитина головоломки, спочатку складає сама, потім ви даєте просту інструкцію «А тепер постав червону деталь»). Поступово збільшуємо кількість інструкції в цих приємних заняттях (Можна використовувати підказки). А потім починаємо додавати маленькі потрібні нам завдання (і вони ж теж можуть бути приємні))

– візуальний розклад Зараз-Потім

– принцип Бутерброда — дали одне складне заняття — після нього обов’язково легке. І так почергово.

– даємо дитині вибір. Наприклад, вибрати між двома пазлами, який хоче складати чи вибрати, що буде робити — писати букви чи читати.

І приємних претензій вам!))

П.С. Картинка Irisz Agocs