Це дуже тонка тема і тут треба глузд (с)
Це такий собі пост-каяття)

Давайте розберемось, що таке покарання. Це по суті, дискомфорт, який ми робимо дитині, після якоїсь дії, щоб та дія не повторювалась.

Я, як спеціаліст, знаю, як правильно реагувати на поведінку, як її міняти, які методи використовувати. Я можу йти по протоколу, коли міняю поведінку клієнтів, можу спокійно їм 100 разів давати одну і ту саму інструкцію, поки вони не засвоять її, можу спокійно реагувати на дуууже небажану поведінку дітей, з якими я працюю.

Я, як мама діток-погодок (иии, діток-торнадо)), яка в захваті від Петрановської, теорії прив’язаності, і прикладного аналізу поведінки, можу не витримати 100500 раз в день щось пояснювати і можу використати покарання (каюсь). Та, я потім прошу пробачення, мене їсть почуття провини, я вважаю себе найгіршою мамою і людиною в світі.

Але чогось так сталось історично, що нас виховували методом кнута і кнута (якщо когось методом кнута і пряника — то можу вам ще повезло). Бо ж добра поведінка рахується, як належне, а коли щось не так — то мож і накричати і по попі дати, щоб стало так, як хочеться.

Так от, розкажу, як використовується покарання в АВА-терапії. А воно використовується. В Бостоні навіть є заклад, де на державному рівні можна використовувати струм (колись навіть хотіла там попрацювати для досвіду).
Отже, давайте уявимо, що дитина кусає чужих людей.

І перше, що робить поведінковий аналітик після аналізу всіх даних — складає програму, куди входять методи, які попереджають поведінку або «гасять» її. Якщо це не допомагає і наша дитина продовжує кусатися, спеціаліст переглядає дані і програму, вносить в неї зміни. Якщо знову не допомагають методи або ж поведінка знижується повільно дуже, то лише тоді до програми вносяться методи, які передбачають покарання.

І знову, на хвилиночку, покарання буває різне. Є покарання «мінусове» — коли ми ставимо дитину «в куток», коли забираємо десерт, зменшуємо час перегляду мультика… — тобто ми забрали дещо з того, що дитина любить. Це ще «лайтова» версія покарання.
Я, як прихильник теорії прив’язаності, можу навіть уявити, як це покарання використовувати згідно даної теорії (Синочок, я розумію, що ти хочеш морозива, але я попереджала — будеш плюватись, морозива не куплю. Мені шкода, що я ти не посмакуєш його, але….)
І є «плюсовве» покарання — от його використовують в крайніх випадках — коли є поведінка, яка загрожує життю і здоров’ю дитини і навколишніх людей, коли методи, які попереджають поведінку, не допомагають, коли «гасіння» не допомагає.

Що може бути «плюсовим покаранням» — накричати, вдарити по полі, електричний струм — тобто ми додали щось з того, що робить дитині боляче і неприємно. І про електричний струм детальніше — його використовують в дуууже крайніх випадках (я знову про центр в Бостоні, не про свою роботу)). В тому центрі клієнти, до яких використовують струм проявляють важку поведінку — намагаються виколоти собі очі, вирвати вуха, порізати себе, побити. І струм там використовують теж не в першу чергу.

А тепер, на хвилю задумаймось, як багато з нас (і я в тому числі) можуть використовувати, по суті, «важку артилерію», не спробувавши інших методів. Як багато з нас можуть її використовувати (і я в тому числі) для таких форм поведінки, які я називаю «лайтові» — не хотів швидше йти, голосно говорив в кафе …

І ще можна проаналізувати — а після того, як ми накричали на дитину, дитина перестала це робити? Вангую — нє?) Я, як мама і спеціаліст, знаю, що часто цей метод може не діяти.

Так от, а чому не діє?

Напр., якщо дитина плюнула, щоб привернути увагу ( а вона знає, що якщо плювати — мама зразу починає читати моралі, сварити…) — мама насварила (дала увагу!!). То ок. Дитині краще така увага, ніж ніякої. Є ж навіть експеримент відомий і жорстокий, результати якого показують, що для дитини байдужість найгірше — хай б’ють, кричать, лиш би не НЕ звертали уваги.

Або дитина під час уроку кричить, порушує порядок (згадуємо себе та свої шкільні часи, пані та панове)), а її виводять з класу чи ставлять в кут. І шооо? Якшо дитина це робить з метою уникнення уроку(ну бо не любить вона літературу, та й вчительку цю теж) — то для неї це благодать і вона запам’ятовує — не хочеш уроку — пошуми. Тебе виставлять з класу.

Нашо то всьо було писати — щоб ми, коли вже хочеться накричати, згадали — є і інші методи роботи з поведінкою, легші і приємніші. Єдиний нюанс — на них потрібні ресурси — час, бажання, сили, енергія. А вони не завжди є.

Тому піклуймося про себе і буде нашим дітям краще, а про можливості реагування на небажану поведінку — читаємо постом нижче)