Небажана поведінка (+ домашнє завдання)

20 Жовтня, 2015 | Блог | 0 коментарів

Як правильно реагувати, коли дитина мене б’є? А коли плюється? Що робити, коли в дитини істерика? – дуже часті запитання.
У мене немає точної і правильної відповіді на ці питання. Все завжди індивідуально. Я не знаю вашої дитини (зазвичай), я не знаю мотивів її поведінки, я не знаю, наскільки точно ви передаєте мені інформацію. Тому я не знаю на 100%, що вам робити. Але загальні рекомендації, які допомагають в більшості випадків (якщо не забрати повністю поведінку, то хоча б знизити або не збільшувати її прояви) можу надати.

– як тільки перші прояви поведінки появились – одразу зупиняти. Буває, що батьки перші прояви небажаної поведінки підкріплюють.
Моя сімейна ситуація – чоловік тримає сина на руках, говорить щось йому, він з розмаху дає ляпаса по щоці татові. Це було так неочікувано і смішно, що ми посміялись, потішились, «потіскали» дитину. І після цього дитина починає все частіше і частіше бити по обличчі. Ну якщо перший-другий раз це смішно, то згодом воно починає дратувати і переростає в проблему. Тому, як би це мило чи комічно не було, перший прояв потенційно небажаної поведінки ми припиняємо.

– зразу виникає питання – як припиняємо? Ляпасом? Серйозними розмовами і моралями (ага, з дворічною дитиною, яка не розуміє мовлення)? Ігноруємо? Все залежить від ситуації. Ну точно не починаємо читати моралі в той момент. Як варіант – зловити руку дитини, коли вона замахнулась, затримати голову, коли дитина хоче нас вкусити і коротко говоримо НІ!, винести кричущу дитину з магазину в малолюдне місце і перечекати істерику… Важливо – не даємо в цей момент уваги, не реагуємо дуже емоційно (а краще беземоційно). От просто холодно, мовчки, без зорового контакту, грізних виразів обличчя взяли і припинили. Важко, знаю.

– Не називаємо поведінку, яку хочемо припинити, а одразу говоримо альтернативну поведінку, те, що ми від дитини очікуємо ( якщо дитина бігає — не «Не бігай», а «стій біля мами», якщо б’ється – не «Не бийся», а «відійди», «опусти руки», плюється на вікно — «ходи до мене», «відійди від вікна»…)

– Розмовляємо, розказуємо, пояснюємо після того, як небажана поведінка припиниться

– якщо поведінка вже демонструвалась, ми би мали знати передвісники, вони зазвичай є (стискає зуби, проявляються специфічні емоції) або можемо помітити закономірність, в яких ситуаціях така поведінка проявляється (мама щось заборонила, покупки в магазині, багато людей…). І стараємось попередити ці ситуації. Попередити — не означає перестати водити дитину на майданчик, бо вона там б’ється, чи перестати мити, бо вона кричить, коли її витягають з ванни, а прийняти якісь міри, щоб та поведінка і цих ситуаціях не проявлялась)

Наприклад – йдете в магазин з дитиною і знаєте, що вона захоче кіндер і буде істерика, значить ви можете:

– попередити на перед, що ви плануєте купляти (віз.розклад вам в поміч), ну тут я вас попрошу мінімізувати список продуктів) і в список можете добавити щось інше, що дитина любить (банан))

– перед тим, як заходити в магазин дати дитині в руки якусь улюблену іграшку, а ще краще – в дві руки дати іграшки))

– нагодувати дитину перед тим, як йти в магазин

– якщо ви бачите, що в дитини «не той день» — не піти в магазин якщо ж є передвісники, що зараз буде небажана поведінка – наприклад, що дитина буде зараз кидатись на вас з кулаками, можете переключити увагу дитини, зробити щось несподіване, вийти з кімнати…

– Або ще приклад — дитина кожного ранку з істериками миється, їсть, одягається — можете ввести візуальний розклад, поміняти місцями процедури, купити зубну щітку з улюбленим героєм, на дзеркалі намалювати того ж героя і якщо він буде ще на рушнику вишитий і намальований на чашці-ложці — може буде легше дитину залучити до всіх ранкових режимних моментів. А якщо це все поєднати і придумати ще якісь свої способи-варіанти — може взагалі істерики ранкові пройдуть)
Ваша фантазія вам в поміч)

– Тепер домашнє завдання – підрахуйте, скільки разів ви звертаєтесь до дитини з вимогами-зауваженнями (Матвій, відійди! Матвій, постав на місце! Матвій, перестань!…) , а скільки – з похвалою ( Матвій, ти молодець, так чемно йдеш! Матвій, мама така рада, що ти поставив тарілку в раковину! Матвій, в тебе такий чемний ротик. Супер!). А ще порівняйте, скільки і яких емоцій при тому «даєте» дитині. В більшості випадків похвала в нас монотонна, зато зауваження – ох, які емоційні).
Після цього міняйте співвідношення 8:1 в користь похвали (може і іншу, але хоч близьку до цього)

– А за що хвалити? за все хороше) і + Хвалимо за ту поведінку, яка могла б замінити небажану – за то, що ротик закритий, за то, що тихенько йшов, і за то,що , ти такий чемний, ти так спокійно зреагував. Знову ж таки, не називаючи небажаної поведінки («ти молодець, що не кричав» не підходить).

Включайте в роботу соціальні історії, налаштовуйте навчальний контроль, аналізуйте випадки, в яких дитина проявляє небажану поведінку, приділяйте дитині більше позитивної уваги, оцініть навички просьби, можливість комунікації (якщо не розмовляє, то як комунікує– ). Враховуйте соматичні причини – чи не хоче спати, втомлена, перезбуджена, болить зуб, голодна…
Але якщо бачите, що поведінка набирає небезпечних рис, якщо збільшується інтенсивність, частота – звертайтесь до фахівця, який допоможе розібрати вашу конкретну ситуацію. І пам’ятайте про індивідуальний підхід – бо для сотні дітей «Молодець!» буде суттєвим підкріпленням, а в сто першої дитини викличе ще більше небажаної поведінки.

guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі